Що ж до філософії, то вона обов’язково враховує зацікавленість людини в результатах пізнавальних зусиль, пізнає загальне не просто як єдність дійсного та можливого, але й як бажане (чи небажане), не тільки суще, але й належне. Отже, на відміну від науки, філософія завжди є знання “зацікавлене”, “небайдуже”, тобто – світоглядне”. Таким чином, методологічна функція філософії не зводиться лише до методології пізнання, а охоплює й весь рівень методології людської діяльності. Ця функція підкреслює, що філософія повинна обґрунтовувати вихідні, основоположні принципи, застосування яких визначає загальну спрямованість осмислення дійсності, направленість пізнавальної і практичної діяльності. Річ у тім, що у філософії і в конкретних науках XVII–XVIII ст.
Але обидві є однаково ненауковими, оскільки жодну з них в принципі не можна ані обґрунтувати, ані спростувати за допомогою наукових методів. Вони сягають за межі людського досвіду, а в цьому досвіді свідомість і матерія існують у діалектичному взаємозв’язку. Найважливіше в цій картині те, що К.
Однак Ви можете знайти схожі оголошення у цій категорії. Щоб почати говорити мовою формул, як Фейнман і Ландау, потрібно вивчити основи. Ця книжка в захопливій формі знайомить з основними asu.kh.ua фізичними явищами і.. У другому томі коміксів «Всесвітня історія» Ларрі Ґонік знайомить читачів з провідними цивілізаціями Античного світу..
Містична Подорож До Магії Мексики
Виникнення світогляду як суспільної форми самосвідомості було одним з перших актів культурного буття людини. Воно означало закріплення у формах духовно-практичного освоєння світу виокремлення людини із світу природи й водночас обґрунтування створюваного соціального світу. Щоб виокремитися з навколишнього світу, ствердити свою людську особливість, а також щоб мати постійний зв’язок з усім існуючим – потрібен посередник. Цим посередником і стає міфічний світ та його духовне відтворення – міфологія.
Таким чином, на відміну від науки філософія завжди є знанням «зацікавленим», «небайдужим», тобто світоглядним знанням. Залежно від потреб практичного і теоретичного освоєння дійсності, людину, як правило, цікавили не усі відразу, а ті чи інші сторони відношення людини і світу. Це були або питання, пов’язані з пошуком першооснови світу, його загального початку, про те, як світ улаштований, або питання про місце людини у світі, питання пізнання світу. Однак, у якому би плані й у якому би взаємозв’язку і послідовності ці питання не ставилися, у кінцевому рахунку усі вони були підпорядковані осмисленню людиною сенсу свого буття. Радянський письменник В. Гроссман у романі «Життя і доля» пише, що В.
Топ Теги
Аґамбен, А.Бадью, М.Бунґе, Ж.Делез, Ф.Ґваттарі, Х.Ортеґа-і-Ґассет. Таким чином, широкі світоглядні проблеми і водночас проблеми практичних дій, життя людини у світі завжди складали зміст головних філософських пошуків. Відповідно до особливостей тієї чи іншої історичної епохи, культури народів, їх цивілізаційних, національних надбань, філософія пропонувала людству величезну кількість варіантів вирішення цих важливих проблем. Серед них були більш або менш ефективні, просто надумані, спекулятивні, далекі від життя, однак філософія за будь-яких обставин завжди була у пошуку і засвідчувала наміри допомогти людству дати відповіді на всі питання, які історія ставила і ставить перед ним. Філософія як теоретичний світогляд поряд із наукою, мистецтвом, мораллю, правом – одне з видатних надбань людської цивілізації та культури. Вона – не тільки візитна картка цивілізації і культури, а й їхня основа та животворний фермент.
Нині відбувається зміщення акценту на цивільну економіку. Кант сформулював «вічні» питання філософії, які протягом історії людської думки зосереджувалися навколо трьох об’єктів – природи, суспільства, людини. Перелік подібних тверджень можна було б продовжити. Мабуть, їх послідовне порівняння розширює наші знання про те, як можна мислити саму філософію та її призначення. Отже, не всі філософи розглядають зв’язок філософії з мудрістю як гарантію її існування. Водночас далеко нез’ясованим залишається питання про власне сутність філософії.
Аристотельакадемия Наук Сссринститут Философии 1976
Знання (фальсифікаціонізм). Ґрунтуючись на ідеї амер. Пірса про схильність людини (і науковця) до помилок (фалібілізм) і про крит.